Аліфатичні діазосполуки.

Найпростішими та важливими представниками аліфатичних діазосполук є діазометан СН₂N₂. Аліфатичні діазосполуки мають іншу будову, чим ароматичні. Молекула діазометану має лінійну будову:

Добувають діазометан розкладанням ряду сполук, які містять групу СН₃ – N – NO,



наприклад, дією лугу на N-нітрозо-N-метилацедамід:

СН₃ – С – N – NO + NаОН СН₃ – С – ОNа+ СН₂N₂ + Н₂О

  

О СН₃ О

Діазометан – жовтий газ, дуже небезпечний із-за своєї токсичності та вибуховості. Його використовують у виді розчинів у диетиловому ефірі. Завдяки високій реакційній здібності діазометан дає можливість здійснювати в пом’якшених умовах багато реакцій. Так на речовину кислотного характеру діазометан діє як метилуючий засіб:

СН₃СООН + СН₂N₂  СН₃СООСН₃ +N₂

С₆Н₅ОН + СН₂N₂ С₆Н₅ – ОСН₃ +N₂

Ні оцтову кислоту, ні фенол немає необхідності метилувати діазометаном – це можна здійсними, більш простими способами. Але для металування сполук, які розкладаються при нагріванні або дії кислот діазометан є ідеальним засобом.

Інша цікава здібність діазометану – вступати у реакції зі сполуками, які містять кратні зв’язки. Наприклад, з діазометану та етілену утворюється циклічна азотовмістна сполука піразолін, яка після розкладання дає циклопропан.

При дії діазометану на хлорангідриди кислот утворюються діазокетони:

О О

 

R – С – СІ + СН₂N₂ R – С – СН = N⁺= N^- + НСІ

При нагріванні зі спиртами діазокетон утворює складний ефір, який має у кислотному радикалі на один атом вуглецю більше, чим взятий у реакцію хлорангідрид:

О



R – С – СН = N⁺= N^- R – СН₂– СООС₂ Н₅ + N₂

Таким чином за допомогою діазометану можна подовжити вуглецевий ланцюг карбонових кислот (синтез Арндта-Ейстерта).

Відомі інші представники ряду аліфатичних діазосполук, але вони не знайшли використання. Деяке значення має діазооцтовий ефір С₂ Н₅ОСОСНN₂. Він стійкіший, чим діазометан, у часності може перегонятися у вакуумі та даже при атмосферному тиску. Вступає в ті самі реакції, що і діазометан.