Нуклеїнові кислоти

Нуклеїнові кислоти були відкриті швейцарським вченим Мішером у 1869 р. в ядрах лейкоцитів. У зв’язку з цим їх назвали нуклеїновими від nucleus – ядро.

Існує два типи нуклеїнових кислот: рибонуклеїнова (РНК) та дезоксирибонуклеїнова (ДНК) кислоти. Вони представляють собою полінуклеотиди, які побудовані з великої кількості структурних одиниць – нуклеотидів.

Нуклеотид – це сполука, що складається із залишків азотистої основи, пентози та фосфорної кислоти.

1. В якості пентози до складу РНК входить рибоза, до ДНК – дезоксирибоза.

2. З азотистих основ до складу нуклеїнових кислоти входять два похідних пурину – аденін та гуанін та три похідних піримідину – урацил, тимін та цитозин.

• До складу РНК входять: аденін, урацил, гуанін, цитозин.

• До складу ДНК входять: аденін, тимін, гуанін, цитозин.

3. Третім компонентом НК є фосфорна кислота.

Для розуміння особливостей структури НК велике значення мають закономірності кількісного вмісту азотистих сполук, названі правилами Чаргафа:

1. Сума пуринових основ дорівнює сумі піримідинових: А + Г = Ц + Т

2. Кількість аденіну та цитозину рівна кількості гуаніну та тиміну: А + Ц = Г + Т

3. Кількість аденіну рівна кількості тиміну, а кількість гуаніну рівна кількості цитозину: А = Т та Г = Ц