logo
Курсова робота

2.2.3. Узагальнення та абстрагування

Узагальнення виступає в учбовому процесі в двоякій ролі: як мисленєвий прийом та як фактор розширення знань. При узагальненні мисленєво виявляють яку-небудь властивість, яка належить множині об'єктів та об'єднує ці об'єкти воєдино. Розрізняють узагальнення „від часткового до спільного" (індуктивне) й „від спільного до часткового" (дедуктивне). Схема узагальнення складається з наступного: порівняння предметів, відбір спільних якостей (абстрагування), перелік властивостей (узагальнення).

В учбовому процесі це найпоширеніший вид узагальнення. Прийом такого узагальнення виражається правилом орієнтиром:

  1. визначити мету узагальнення;

  2. знайти різноманітні ознаки узагальнюючих об'єктів;

3) вказати спільні ознаки узагальнюючих об'єктів у відповідності з поставленою метою;

4) сформулювати висновок.

Поняття формулюються у свідомості людини в результаті відволікання від неістотного у вивчаючому об'єкті, а також в результаті узагальнення, яке спрощує вивчення даного об'єкта звичайно представленого в реальному світі дуже різноманітно. Ці розумові побудови в процесі пізнання називають науковими абстракціями.

З точки зору психології „абстракція - це, по суті, теж специфічна форма аналізу, форма, яку аналіз знаходить при переході до абстрактного мислення в поняттях."

Абстракція, також як аналіз та узагальнення, може виступати в двох різних формах.

Перша форма має місце в почуттєвому пізнанні предмета та заключається в тому, що при почуттєвому сприйнятті предмета ми можемо відволіктись від єдиних властивостей предмета та виділити інші його властивості.

Друга форма, в якій виступає абстракція, характеризується тим, що вона виходить за границю почуттєвого взагалі. Така абстракція є не тільки простим відбором тих чи інших властивостей об'єкта або явища, але є їх переутворенням.

Абстрагування - це мисленєве відволікання від деяких неістотних властивостей вивчаючого об'єкту й виявлення для даного дослідження властивостей.

Процес абстрагування протилежний процесу конкретизації. Це мислюча діяльність, при якій одностороннє фіксується та чи інша сторона об'єкта вивчення, поза зв'язком з іншими його сторонами.