4. Характеристика територіальної структури комплексу

За особливостями розміщення хімічна і нафтохімічна промисловість є

однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та

технологічні зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої

кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної торіальної

організації хімічної промисловості.

Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за

останнє десятиріччя. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й

содовий завод в Слов’янську, підприємства по виробництву азотних добрив

– у Горлівці та Дніпродзержинську, пластмас і виробів з них – у

Дніпропетровську, Прилуках, Харкові, хімічного волокна – в Києві,

кінофотоматеріалів у Шостці та ін. Розширювалися діючі підприємства,

створювалися нові цехи, організовано випуск широкого асортименту

хімічних виробів. Збудовано Івано-Франківський завод тонкого органічного

синтезу. Сиваський анілінофарбовий завод, Рівненський, Черкаський та

Одеський заводи азотних добрив; створено великі комплекси по випуску

нових видів хімічної продукції – капролактаму, поліхлорвінілових смол,

полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої продукції

організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську. Переробку

пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі

заводи по випуску шин введені в дію у Дніпропетровську і Білій Церкві.

Найбільшими в країні центрами видобутку сірки стали Новий Роздол і

Новояворівське (Львівська область).

Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров’ї та

Прикарпатті. З інших районів виділяються Сумщина, Причорномор’я,

Черкащина, Волинь. Але тільки у Донбасі зосереджена майже третина

виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та

нафтохімічної продукції. В області сформувався Лисичансько-Рубіжанський

промисловий вузол хімічної спеціалізації. На Донеччині створено потужний

Горлівсько-Слов’янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині –

Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузол, на Львівщині –

Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі

промислові центри є також в Івано-Франківській, Сумській областях, у

Причорномор’ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ,

Чернігів, Рівне.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні

можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором

– наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є

в Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити – у Донбасі та

Придністров’ї. Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену

технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше

90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх

головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова,

Туркменистан. Заводи по випуску азотних добрив на основі переробки

природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Лисичанську.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і

Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам’яна сіль Артемівська і

Слов'янська, вапняки Донецької області та Автономної Республіки Крим.

Галузь в основному сконцентрована у Карпатському. Донецькому і

Придніпровському економічних районах.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтоване на сировину –

кам’яне вугілля та споживача – виробництво чорних металів. Протягомя та споживача – виробництво чорних металів. Протягом

багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5–2,0 млн. т

щорічно), країни східної Європи (біля 4 млн. т щорічно). В останні роки

виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше

0,6 млн. т на рік. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16

підприємствах в Донбасі та Придніпров’ї.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш

масово застосовується сірчана кислота, сировиною для виробництва якої є

самородна сірка, що видобувається в західній частині республіки (близько

2 млн т у рік), сірчані колчедани, які привозяться з Уралу, сірчані

домішки в газах тощо. У зв’язку з низькою транспортабельністю сірчаної

кислоти її виробляють переважно в місцях споживання. Оскільки

найкрупнішими споживачами цього хімічного продукту є підприємства по

виробництву фосфатних добрив, основні центри випуску цих добрив є

одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Вінниця, Одеса,

Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи,

розташовані у Придніпров’ї і Донбасі.

Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобування нафти, в

портових містах України, у Донбасі. Придніпров’ї. Прикарпатті та

центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси,

Херсону, Бердянська. Кременчука, Лисичанську, Запоріжжя, Вінниці,

Дрогобича. Борислава, Надвірної та Львова. На базі нафтопереробки,

виробництва сажі, переробки довізного синтетичного і натурального

каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Україна – раніше основний регіон виробництва соди (центрами випуску

цієї продукції є також Білорусія і Урал). Підприємства содового

виробництва у своєму розміщенні тяжіють до сировини – вапняків та

кухонної солі. Напрочуд сприятливі умови для розташування содового

виробництва є у Донбасі (Слов’янську та Лисичанську) та в Криму

(Красноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока

питома вага випуску кальцинованої соди.

В Україні організовано виробництво лакофарбових матеріалів, їх випуск

налагоджено в багатьох містах усіх регіонів (Дніпропетровськ, Маріуполь,

Донецьк, Харків, Кривий Ріг, Київ, Ніжин, Львів, Борислав, Одеса та ін.).

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної

продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським

комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ “Київ-Гума”.

Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у

Бердянську, Запоріжжі. Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу

виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

Виробництво хімічних волокон та ниток зосереджено в Києві, Черкасах,

Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі в

значній мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва

віскозних ниток необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в

обмеженій кількості, до того ж незадовільної для цього виробництва якості.

Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах районах

видобутку кам’яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Придніпров’я).

Значне місце у хімічній промисловості належить фармацевтиці. Перше

промислове підприємство хіміко-фармацевтичного профілю в Україні виникло

в 80-х роках XIX ст. в Одесі. В 1881 р. почало працювати спеціалізоване

підприємство в Києві. Хіміко-фармацевтичні підприємства були споруджені

в Миколаєві, Харкові, Кременчуці, Львові та інших містах. У повоєнні

роки збудовано Київський завод медичних препаратів; центрами виробництва

вітамінів є Київ, Умань, Одеса. Взагалі в Україні функціонує близько 80

хіміко-фармацевтичних заводів і фабрик.

Найбільшими центрами фармацевтичної промисловості в Україні є: Київ,

Львів, Одеса, Луганськ, Лубни, Горлівка та ін.